Подпишись

* Вы будете получать самые интересные новости Украины

Трендовые новости
19 Апр 2021

Blog Post

Все рубрики

72-рiччу УПА присвячено. Стаття з сайту "Україна Incognita", Фото, схеми Криївок. | Everyday in Ukraine 

Український націоналістичний рух від моменту свого організаційного оформлення чітко і недвозначно декларував прихильність до нелегальних методів боротьби із тими державами, які контролювали у міжвоєнний період землі заселені українцями.

«Та й потягли Івана Темного будувати українську самостійну, навіть од розуму незалежну, державу.

Почвалав Іван Темний на державну роботу.

Прийшов, дивиться — стоїть державний будинок, такий, як і в царів та цісарів навіть був: у такі будинки і царі, і цісарі пішки ходили.

Одразу трохи був здивувався Іван Темний, що треба в державну дірку влазити, та, проте, поліз, — вся ж самостійницька держава туди лазить, бо другого державного ходу нема, та до того ще й дуже вже йому ту самостійність вихваляли. (…)

Підійшло до Івана державне населення — чоловіка з п’ятнадцятеро, а то, може, й з двадцятеро, показують Іванові територію державну.

— В оцьому, — кажуть, — кутку — гори, а в цьому кутку — море! Хай живе самостійна держава!

І почав Іван Темний державу свою українську самостійну будувати.(…)

Так і жив (…) аж поки прийшла його дружина, взяла за скуйовджене волосся, витягла з державної дірки, привела до представників Радянської влади, вклонилася та й каже:

— Простіть, товариші, мого Івана Темного, дозвольте йому дома жити та чесно працювати (…)

Простила Радянська влада Івана Темного, обдуреного, затурканого агентами гестапо – українсько-німецькими націоналістами…».

Ця розлога цитата з гуморески Остапа Вишні «Українсько-німецька націоналістична самостійна дірка» впродовж багатьох років була покликана формувати в населення Радянської України певний стереотип і щодо ідеї української самостійності, й щодо діяльності підпілля, й загалом щодо «українсько-німецьких буржуазних націоналістів», і, звісно, стосовно місць у яких ці «буржуазні націоналісти» переховувалися.

Цілком очевидно, що бідолашний український гуморист (дивом виживши під час свого десятилітнього терміну в сибірських таборах) змушений був наступити на горло власній пісні і  писати так, як від нього вимагала влада. Текст мав бути саркастичним і недвозначним, щоб пересічна радянська людина могла чітко усвідомити – проти радянської влади борються лише продажні шпигуни й обмануті ними темні селяни, які давно втратили людську подобу, стріляють по чесних громадянах із «німецьких автоматів», а до своїх сховків залазять не інакше як через клозети.

Проте реалії були далекими від образу формованого владою. «Доблесним чекістам» знадобилося понад десять років часу, щоб знищити збройне підпілля, яке надійно «закопалося» під землю, а повстанські криївки виявилися далеко не такими кумедними як їхній літературний аналог. 

Перші «ластівки» 

Український націоналістичний рух від моменту свого організаційного оформлення чітко і недвозначно декларував прихильність до нелегальних методів боротьби із тими державами, які контролювали у міжвоєнний період землі заселені українцями. Нелегальність руху з одного боку суттєво ускладнювала націоналістам життя, проте з іншого – позбавляла їх необхідності шукати компроміси із державами-окупантами. Загальновідомо, що у довоєнний період найбільш масштабну роботу ОУН зуміла розгорнути на українських етнічних землях, що входили до польської держави. Відтак саме в Західній Україні у 1930-х рр. фіксуються спроби створювати перші криївки.

Наголосимо, що ані тоді, ані в 1940-1950-х рр. криївки не були звичайною «землянкою» відомою радянським телеглядачам із художніх фільмів про червоних партизанів, це мав бути справді надійний сховок зовсім не помітний для стороннього ока, але придатний для обслуговування потреб підпільників.

Будівництво криївки в Карпатах. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Перші оунівські криївки створені в 1930-х рр. слугували насамперед для розташування нелегальних друкарень і відповідного зберігання забороненої польською владою друкованої продукції. Зокрема, від весни 1931 до січня 1934 року в селі Конюхові неподалік Стрия функціонувала друкарня Крайової екзекутиви, керівником якої був Іван Чубко. Друкарня розташовувалася в підземному приміщенні під стодолою в господарстві члена ОУН Миколи Мельника. Забезпечення і функціонування друкарні здійснювало щонайменше десятеро осіб, які, проте, не перебували постійно в криївці, а з’являлися туди для технічної роботи. На початку 1934 р. криївка була викрита співробітниками польського МВС.

Наприкінці 1934 р. нова підпільна друкарня була створена в криївці у  Добровлянах неподалік все того ж Стрия. Нею опікувався член ОУН (у майбутньому відомий в діаспорі історик та публіцист)  Петро Мірчук. Однак, уже в 1935 р. підпільна друкарня Крайової екзекутиви ОУН була перенесена до криївки села Мужилів на Підгаєччині. Її організував відомий у майбутньому керівник націоналістичного підпілля в Україні Василь Кук. Ця криївка так і не була виявлена польською владою і успішно функціонувала аж до вересня 1939 р.

Поряд із криївкою в Мужилові В.Кук в 1937 р. розпорядився обладнати під нелегальну друкарню ще одну криївку в селі Угринові, яка також справно виготовляла оунівські листівки, бюлетені, навчальні матеріали та брошури аж до приходу більшовиків.

Вересень 1939 року ознаменувався радикальними змінами в житті Західної України. Після локальних повстань і нападів на польські військові та поліційні підрозділи оунівці акумулювали деяку кількість зброї (8 тисяч гвинтівок, пістолетів і кулеметів, 7 гармат, один танк, 8 літаків). Усе це добро необхідно було якось заховати аби воно не стало легкою здобиччю червоних «визволителів». Відтак, починають з’являтися не лише криївки-типографії, але й криївки-склади зброї. Криївки для зброї, як і криївки для друкарень влаштовувалися, як правило, в селах. Їх непомітно будували тоді, коли хтось із членів або симпатиків ОУН будував нову хату, стодолу, погріб або хлів.

Подібно, для складування військових матеріалів і розташування друкарень, криївки влаштовувалися і в початковий період німецької окупації. У 1943 р., коли спостерігався стрімкий зріст кількості повстанських відділів, розповсюджується практика будівництва криївок для складування харчових запасів, одягу, взуття, засобі гігієни тощо.

Реконструкція повстанської криївки. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Від другої половини 1943 р. командуванню УПА і керівництву ОУН щоразу ставало очевиднішим, що в найближчому майбутньому більшовицька влада буде реставрована на всій території України. Необхідність перечекати прохід фронту й продовжувати боротьбу в умовах радянської дійсності змушувала підпілля готуватися до нових реалій. Від кінця 1943 р. на Волині, а від 1944 р. в Галичині починається етап масового спорудження криївок.

Час активного будівництва

Необхідність будувати величезну кількість підземних сховків у 1943-1944 рр. дуже часто негативно відображалася на якості будівництва. Криївки нерідко були примітивними, недостатньо добре замаскованими, що призводило до їхнього викриття енкаведистами і смершівцями. Як і в попередні роки, за своїми функційними властивостями це були, здебільшого, криївки-склади, але вражає їхня неймовірна кількість і часто-густо немалі розміри.

Для того аби читачі могли бодай приблизно уявити скільки українське підпілля облаштувало підземних сховків, звернемося до радянських звітних документів. Так, службовці СМЕРШу 1-го українського фронту лише весною 1944 р. викрили на Волині 530 криївок-складів (135 – зі зброєю, 369 – із продовольством, 26 – із військовим майном). У цих сховищах було майже 170 тонн зерна, 17 тонн солі, 29 тонн інших продуктів. Повстанці збудували такі криївки у яких зуміли цілковито розташувати 4 автомобілі, 12 гармат, 35 мінометів, майже тисячу одиниць стрілецької зброї, сотні тисяч патронів, тисячі гранат, мін тощо.

Загалом же протягом 1944 р. енкаведисти і смершівці знайшли на волинських землях маже 800 складів-криївок. Це означає, що до приходу радянської влади підпілля і повстанці в цьому регіоні спорудили щонайменше тисячу великих схованок.

Більшість тодішніх криївок, як випливає з радянських звітів, розташовувалися під землею, вхід до них вів із діючих або покинутих господарських приміщень (стодоли, клуні, хліви). Криївки влаштовували, як правило, в селах і хуторах, що лежали неподалік лісових масивів і не були пристосовані для тривалого перебування в них людей.

«Воїни підземелля»

Намагання проводити проти сталінського СРСР боротьбу партизанськими методами впродовж 1944-1945 рр. призвели до надмірно великих втрат, які понесли повстанські відділи і структури підпілля (якщо вірити радянським звітам, то ці втрати в сукупності мали б сягнути аж 230 тисяч осіб). Керівництво ОУН і командування УПА було змушене переходити до підпільно-диверсійних методів роботи, які передбачали дроблення більших військових відділів, обмеження бойових операцій, посилена увага до агітації та пропаганди. Перед підпіллям постала проблема розташування в криївках людей (особливо в зимовий період) і технічних засобів. Від 1945-1946 рр. криївки суттєво удосконалюються, вони відіграють роль госпіталів, штабів, казарм, тимчасових або тривалих схованок на одного чи декількох підпільників, зв’язкових пунктів тощо. Аналізуючи типи і види криївок радянські спецслужбовці створили близько тисячі різних схем у яких відображалися найбільш типові форми підпільницької «архітектури».

Найпростішими за своєю конструкцією були криївки призначені для пунктів зв’язку і зберігання архівів. Вони, як правило, влаштовувалися в лісі і були практично не обладнані для життя людей. До відносно нескладних з інженерної точки зору конструкцій слід віднести криївки, які влаштовувалися на горищах житлових будинків, господарських забудівель або церков. Вони, здебільшого, були розраховані на одну або декілька осіб і розглядалися як тимчасові схованки.

Підпільники працюють всередині криївки. Хмельницька обл., 1950 р. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Найскладнішими спорудами були криївки влаштовані в землі й розраховані на доволі велику кількість людей (госпіталі, підпільні друкарсько-видавничі осередки, штаби тощо), що мали жити і працювати без виходу назовні впродовж 4-5 місяців. Подібні криївки, як правило мали декілька виходів, вентиляційну систему, пічне опалення й запас дров, автономні криниці, склади із провіантом і медикаментами, запаси нафти або гасу, достатню кількість зброї, технічні засоби для розмноження пропагандистської літератури, туалетні приміщення, житлові кімнати, дво- або триповерхові нари для спання, радіоприймачі з автономним живленням, ручні динамо-машини тощо.

Розпорядок дня у криївці. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Спорудження таких криївок могло тривати декілька тижнів. Найскладнішим завданням вважалося замаскувати десятки кубометрів викинутого ґрунту (якщо криївка споруджувалася в селі або хуторі, то викопану землю виносили на городи і зверху маскували її «рідним» ґрунтом, а якщо в лісі – землю скидали до річок, ровів та балок і прикривали її дерном або сухим листям), належно заховати вхід і виходи для віддушин та димарів.

Однією з перших капітальних криївок, яку емгебістам вдалося виявити і знищити в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1946 р., була штабна криївка керівника Карпатського крайового проводу ОУН Ярослава Мельника («Роберта»). Криївка складалася із двох гарно обладнаних кімнат основного приміщення та тунелю, який вів до окремого таємного виходу в балку. Сама криївка і територія в радіусі декілька сотень метрів навколо неї була замінована. (малюнок схема зі сторінки 259 т. 38)

Схема криївки. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Описуючи велику криївку Головного осередку пропаганди (ГОСП) в якій наприкінці 1940-х працював Петро Федун («Полтава») підпільниця М.Савчин згадувала: «Бункер Полтави був майже цілковито схованою землянкою. Стеля похила, задня стінка вища за передню, в якій було вставлене вікно. Перед вікном залишали відкриту квадратну яму. Денне світло падало в яму і крізь вікно – всередину бункера. Мати денне світло було дуже важливим для збереження очей, та й не доводилося заготовлювати так багато нафти, яку було тоді важко дістати. Такі бункери будували тільки в лісах неприступних гір. Їх завжди охороняла варта. Бункер ГОСПу був набагато просторішим за пересічні бункери підпільників. Він складався із двох великих кімнат, сполучених довгим коридором, у стінах якого були видовбані харчовий магазин (склад), а подалі – туалет. (…) У кожній кімнаті було радіо, по два двоповерхових ліжка, довгий стіл за яким могло свобідно працювати по п’ять осіб. В кутку був столик з друкарською машинкою (…) В одній кімнаті була кухня з плитою нормальної величини». (Малюнок на с. 135, 247 т. 38).

Схема криївки. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Сам П.Федун («Полтава») одну зі своїх статей за 1949 р. також почав описом власної криївки: «Глибока осіння ніч. Партизанська землянка в одному з лісових масивів Західної України. Субота. В куті землянки, за «заслоною» з плащ палатки  повстанці закінчують свою потижневу «лазню». Ясно горить столова лямпа. На одній зі стін поблискує розвішана зброя. На полицях при другій стіні – бібліотека, пакети підпільних листівок, політично-пропагандистських плакатів, підпільної преси. Зразу біля столу радіоприймач. У всьому цьому – нічого особливого. Так виглядають сотні, коли не тисячі землянок на величезній частині української території».

Схема криївки. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Проте, далеко не у всіх повстанських криївках панувала така ідилічна картина. Дуже часто підземні схованки були тісними, вогкими, з поганою циркуляцією повітря. Але найгіршим випробуванням ставали нервові перевантаження, відчуття постійної смертельної небезпеки, життя у фактично готовій могилі. Фіксуючи власні переживання і думки керівник пропаганди проводу Карпатського краю  Михайло Дяченко («Гомін») 22 січня 1952 р. занотував у щоденнику: «Почорнієш від самого страху. Пам’ятаєш, що земляна печера може стати тобі будь-якої миті могилою. Вийти звідси живим, якщо «Ванька» кине до середини декілька гранат, практично неможливо. Але не думай, що тільки від страху потемніло б в очах. Ні, тут, куди не глянеш – скрізь темно. На стелі чорна обшивка. Вона там має бути, бо зі стелі ллється вода як із решета. А це не надто приємно, коли вода тиче за комір. Підлога також чорна. Води вистачає, але біда в тому, що брудної води після миття немає куди подіти. Ну, а якщо такі справи з підлогою, то не набагато кращі і з нашими обличчями.  Вони зараз також чорні, бруду на них, хоч руками відгрібай».

Єдиними ліками від нервового виснаження, фізичної втоми чи божевілля під час багатомісячного перебування під землею була постійна, чітко розпланована праця. Зокрема, в одній з інструкцій від 29 червня 1949 р., яка вже готувала людей до зимівлі 1949-1950 рр., рекомендувався наступний розпорядок доби для підпільників:

«Поділ занять

  1. 1.     Англійська мова – 1 година (вивчити щоденно 20 нових слів);
  2. 2.     Чужі слова – 1година (щодня виписати в зошит і засвоїти 20 чужих слів);
  3. 3.     Вивчення нашої літератури (світської, ідеологічної, програмної, публіцистичної, історичної,географічної тощо)  – 2 години;
  4. 4.     Читання художньої літератури – 3 години;
  5. 5.     Писання на машинці – 7 годин;
  6. 6.     Спання – 8 годин;
  7. 7.     Різне, відпочинок – 2 години».

Схема криївки. Фото з архіву Центру досліджень визвольного руху

Незважаючи на величезні зусилля, жертовність і впертість підпілля до середини 1950-х рр. воно було знищене як організована структура, більшість криївок виявлена і знешкоджена органами радянської держбезпеки. Лише окремим екземплярам підпільної «архітектури» вдалося зберегтися до здобуття Україною незалежності. Проте, ідея криївок не зникла… Радянські інструктори, отримавши колосальний досвід на боротьбі з українським підпіллям, щедро ділилися інформацією про будівництва бункерів із комуністичними партизанами В’єтнаму, які довели цю справу майже до ідеалу, споруджуючи цілі підземні міста в джунглях. Згодом свої модернізовані «криївки» спорудили партизани в лісах Південної Америки, горах Афганістану й Кавказу. В сьогоднішній Україні функціонує лише одна «криївка» ресторанного типу у Львові, дай Бог щоб не почали з’являтися справжні…

__________________________________________

АВТОР: “Україна Incognita” ВсеУкраїнська Газета ДЕНЬ

__________________________________________

Варiанти Криївок в сiльськiй мiсцевостi:

_________________________________________

Related posts