Ядерна зброя України: що залишилось від потужнішого арсеналу

13.Февраль.2018

Україна після розвалу СРСР отримала у спадок третій за потужністю ядерний арсенал. Але через низку політичних і економічних чинників стала без’ядерною державою.

14 січня 1994 року президенти України, США та Росії підписали угоду про шляхи ядерного роззброєння.

Країна, що мала третій у світі після США і Росії ядерний потенціал, добровільно віддала росіянам боєголовки і крилаті ракети, підірвала пускові шахти, а 43 стратегічні бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС пішли на металобрухт. Натомість Україна, згідно з Будапештським меморандумом, отримала гарантії безпеки від США, Росії та Великої Британії.

Після розвалу СРСР

Україна мала 1240 ядерних боєголовок і 2600 боєзарядів тактичної ядерної зброї. Крім того, на захисті України стояли 220 одиниць стратегічних носіїв: 176 міжконтинентальних балістичних ракет, 44 важких бомбардувальники, оснащених більш ніж тисячею ядерних крилатих ракет великої дальності.

Після здобуття незалежності на світовій політичній арені виникло питання про те, як вплине на розвиток молодої української держави надпотужний ядерний арсенал. Проти його збереження виступали головні світові гравці – США і Росія. У відповідь на ухвалення без’ядерного статусу Україні обіцяли надати належні міжнародні гарантії безпеки. В іншому випадку країні загрожувала повна міжнародна ізоляція.

Але міжнародно-політичний тиск не став головним стимулом для прийняття такого важливого для України рішення. Враховувалося також те, що ракети мали дальність ураження понад 10 тисяч кілометрів – вони могли знищувати цілі за межами євразійського континенту і могли загрожувати тільки США, що були одним із головних політичних союзників.

Існувала й інша серйозна проблема – у більшості ракет спливали гарантійні терміни. Якщо українські фахівці-ракетники могли підтримувати в робочому стані носії боєголовок, то ситуація з ядерними зарядами була складнішою. Останні проектувалися, виготовлялися і обслуговувалися підприємствами в Росії, яка й вимагала передати їй весь арсенал. В України на той час не було ні часу, ні ресурсів для організації повноцінного обслуговування і продовження ресурсу зарядів.

Але вже в 1992 році перший президент незалежної України Леонід Кравчук схвалив так званий Лісабонський протокол. Цей документ, який також підписали США, Росія, Білорусь і Казахстан, був доповненням до Договору про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного СРСР і США. За Лісабонського протоколу Україна, Білорусь і Казахстан приєдналися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і тим самим відмовлялися від атомного статусу.

Перший президент Леонід Кравчук в даний момент не шкодує про рішення, прийняте у 1992-му.

“Ми з ядерною зброєю, не маючи систем управління та випробувань, були б схожі на мавпу, яка тримає у руках гранату і затиснула чеку”, – заявляв екс-президент України. Він також додав, що “Україна могла стати заручником ядерної зброї”.

Крім того, 5 грудня 1994 року був підписаний Будапештський меморандум, згідно з яким Україна отримувала міжнародні гарантії незалежності, збереження суверенітету і затверджених державних кордонів. Його гарантами виступили Росія, США, Велика Британія, до яких приєдналися Франція і Китай. Вони зобов’язувалися утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України – в тому числі і від економічного тиску. 2 червня 1996-го країна повністю позбулася ядерного статусу, і почалось вивезення боєголовок.

Все озброєння переправили на територію Росії. У червні 1996 року остання ядерна боєголовка покинула Україну. Натомість Росія передала ядерне паливо для атомних електростанцій, яке повернулося після перероблювання ракет. Фінальну крапку в без’ядерному статусі України поставили в 2001 році. Тоді на території країни ліквідували останню шахтно-пускову установку міжконтинентальних твердопаливних ракет СС-24.

Розсекречені ядерні об’єкти в Криму

Крим був передовим кордоном на півдні Радянського Союзу. Секретні військові об’єкти для його захисту тут зводили як за часів Російської імперії, так і за часів СРСР. Грандіозне будівництво на півострові розгорнулося під час “холодної війни”. Супердержави нарощували ядерну міць і будували протиатомні сховища. Роботи велися під грифом “таємно”. Сьогодні нам відомо тільки про деякі такі об’єкти.

Об’єкт № 76, «Феодосія-13», або «Підприємство поштовий індекс 105»

Фото: ukrainetrek

Це сховище ядерної зброї знаходиться під Судаком, в урочищі Кизилташ. Перші атомні бомби тут збирали вручну, причому було налагоджено серійне виробництво ядерних боєприпасів.

Завод з виробництва ядерної зброї, аби не транспортувати боєприпаси здалеку, побудували в Криму в безпосередній близькості від об’єктів, які повинні були завдати у відповідь удар по противнику.

Фото: журнал “Крим”

Зведення об’єкта «Феодосія-13» розпочалося у 1951 році. Сюди поставляли найкраще обладнання з усього Союзу, яке відрізнялося винятковою надійністю. На цей, колись секретний об’єкт, направляли висококваліфікованих робітників і транспортували в’язнів, які мали на ньому працювали. Робота велася цілодобово, і за чотири роки об’єкт був побудований. Звели не тільки наземні, а й підземні споруди. У скелі пробили тунель завдовжки два кілометри. Він виходив назовні з іншого боку гори. Всередині гори розташовувався двадцятиметровий цех, в якому складали атомні бомби.

Фото: журнал “Крим”

Будівництво і виробництво боєприпасів велося в суворій секретності. Навколо розташовувалися могильники, але не для радіоактивних відходів, а для поховання інструментів, якими користувалися при роботі з атомними боєприпасами. Зараз об’єкт розсекречений і покинутий.

Рівень секретності об’єкта був надзвичайно високий. У паспортах жителів значився адресу: Феодосія-13. Навіть вимовляти вголос “атомна бомба” вважалося чимось на зразок табу.

З міркувань секретності об’єкт називався “Підприємство поштовий індекс 105”, без будь-яких географічних поміток, – як і сотні інших підприємств середнього машинобудування. Пізніше поштову адресу змінили на “Сімферополь, абонентська скринька 99”, а поруч з’явилися назви вулиць. Жителі містечка мали сімферопольську прописку, яку поміняли в середині 60-х років на Феодосійську. З тих пір і до останнього часу містечко мало назву Феодосія-13. На його території діяв сухий закон, заборонено було мати фотоапарати. У 1955 році цю заборону зняли, але фотографувати дозволено було тільки у приміщеннях або так, щоб гори і спеціальні споруди не було видно у кадрі. До сих пір маршрутки, які йдуть сюди, кінцевим пунктом призначення вказують “Урочище”.

Об’єкт № 825 – музей «холодної війни» у Балаклаві

Фото: MyTravelBook

Один з найбільших розсекречених об’єктів у світі знаходиться у Балаклавській бухті. Сьогодні в частині величезного комплексу розташовується музей. Об’єкт, як і інші подібні до нього, будували в суворій секретності у період “холодної війни”. Будівництво комплексу, яке розпочалося у 1953 році, вміло замаскували під зведення звичайної автоматичної телефонної станції.

Фото: MyTravelBook

Об’єкт № 285 розташувався всередині гори Таврос і мав два виходи. Щоб замаскувати будівництво, гірську породу звалювали в море вночі.

Завод побудували за вісім років. На об’єкті планувалося ховати і ремонтувати підводні човни, які у разі потреби могли вийти з секретного бункера для нанесення удару у відповідь. Також тут розташовувалися склади з мінно-торпедними частинами. Об’єкт був добре укріплений: це бункер з товстими стінами, який захищав від прямого попадання атомної бомби. У ньому можна було сховатися у разі ядерної загрози.

Фото: MyTravelBook

За наказом Сталіна і під керівництвом Берії, після закінчення будівництва  Балаклавська бухта “зникла” з усіх кримських карт. Разом з Балаклавської бухтою “пропало” і містечко. Для всіх сторонніх, навіть для жителів Севастополя, в’їзд в Балаклавську бухту був закритий.

Об’єкт № 221, або «Алсу-2»

Фото: Ридус

Ще один із грандіозних секретних підземних об’єктів, побудованих за часів Радянського Союзу, – запасний командний пункт Чорноморського флоту «Алсу-2».

Його будівництво почалося у 1977 році і тривало 15 років. Місцем його розташування було обрано урочище Алсу недалеко від Севастополя, біля маленького села Морозівка. Будували об’єкт в горі Мішень. У цьому місці на глибині 200 метрів від поверхні землі повинні були розташуватися головнокомандувачі всього Чорноморського флоту з сім’ями у разі ядерного удару по Криму. Звідси планували налагодити зв’язок із супутником, щоб можливо було управляти підводними човнами і кораблями.

У підземному сховищі могли одночасно жити кілька сотень людей. Об’єкт будували так, щоб він міг витримати пряме попадання десятка ядерних бомб. Підземний командний пункт, який вирубали в скелі, нагадує трикутник. Два потерна ведуть до поверхні. Вони перекривалися на виході протиатомними дверима вагою в пару десятків  тонн. Усередині притулку розташовувалася величезна печера, де побудували чотирьохповерхову будівлю, яку під землею доводилося зводити без крана.

Фото: Ридус

Загальна площа багатоярусних споруд дорівнювала майже 22 тисячам квадратних метрів. Коридори притулку простяглися на три з половиною кілометри. А обсяг підземних приміщень перевищував 88 тисяч кубічних метрів. З дна підземелля на поверхню тяглися дві шахти з повітрозабірниками, сходи запасних виходів і кабелі. Тут побудували складні запори і фільтри, призначення яких – захищати мешканців сховища від радіації.

Щоб замаскувати входи-виходи з бункера, на схилі звели дві будівлі, які здавалися звичайними недобудовами. Будівництво велося в суворій секретності, і, щоб замаскувати вивезення гірських порід, поблизу спеціально звели завод з виробництва щебеню. До 1992 року будівництво майже завершилося, але з розвалом Радянського Союзу зупинилося. Та й навіщо потрібен був бункер, якщо Україна оголосила себе без’ядерною державою? Об’єкт закинули, а металеві конструкції стали розтягувати на металобрухт.

Об’єкт «Сотка»

Фото: quatek-filips

Ще один з колись секретних об’єктів знаходиться недалеко від «Алсу-2», в районі Балаклави. “Сотка” – це підземний ракетний комплекс, який Радянський Союз вирішив звести в самий розпал “холодної війни”, через рік після початку будівництва об’єкта № 825. Звідси добре проглядалося чорноморське узбережжя від Фіоленту до мису Айя.

Фото: quatek-filips

“Сотка” могла вражати цілі у радіусі ста кілометрів. Батарея складалася з двох дивізіонів, які побудували на відстані п’яти кілометрів один від одного. Звідси могли запустити відразу вісім ракет, здатних в мить стерти з лиця землі цілу морську флотилію.

Після модернізації “Сотка” прийняла на озброєння ракети з ядерними боєголовками. До пускових майданчиків їх доставляли на спеціальних платформах по рейках. Ракети піднімалися з-під землі на спеціальних платформах, реактивний струмінь від їх двигунів йшов у газові відбійники. Тунелі прорубали прямо в скелі. Перший пуск ракет по навчальним мішеням відбувся 1971 році.

Доля “Сотні” така ж плачевна, як і “Алсу-2”: один дивізіон зараз повністю розорений, а другий до 2008 року перебував на консервації.

Авіабаза Багерове

Фото: meteo

Будівництво аеродрому неподалік Керчі розпочалося у 1947 році. Тут планували розміщувати літаки всіх типів. Одна з цілей аеродрому – забезпечення проведення випробувань ядерної зброї в повітрі.

Тут повинні були займатися і відпрацюванням технічних можливостей доставки ядерної зброї. Тоді таку доставку могла здійснювати лише авіація. На авіабазі побудували надміцну злітно-посадкову смугу довжиною три з половиною кілометри. Це була одна з найпотужніших злітно-посадочних смуг у Радянському Союзі. Її розглядали як резервну для посадки космічного корабля “Буран” (російського шаттла). У 1998 році льотну частину вивезли з Багерово, вся інфраструктура занепала.

Вся територія і об’єкти на ній були обгороджені колючим дротом, і майже у кожного об’єкта був свій КПП. Кожен займався тільки своєю справою у строго відведеному для цього місці. Всі листи з Багерово йшли через Москву – не дай Боже, хто з військовослужбовців проговориться рідним, чим займається.

Фото: meteo

Більше 300 га степу Ленінського району на колишньому військовому полігоні, відведено під об’єкт “М” і його санітарно-захисну зону. Подвійний ряд колючого дроту, на стовпах – таблички зі знаком радіоактивної небезпеки. Назва об’єкта “М” розшифровується як “могильник”.

Фото: meteo

У ньому під шаром землі та глини поховані радіоактивні відходи. На самому могильнику радіоактивний фон тримається в межах норми – близько 40 мікрорентгенів на годину, але, за твердженням спостерігають за об’єктом фахівців, є і аномальні точки, де лічильники радіації фіксують випромінювання до 15 тис. одиниць.

Чи потрібна Україні ядерна зброя

Для того щоб відновити ядерний потенціал, треба розуміти, проти кого ми його розгортаємо. Якщо проти Росії, то ми просто не зможемо зробити його адекватним Росії.

У нас з ядерної тріади – ядерні боєзаряди, засоби доставки і протиракетна оборона – є тільки кошти доставки. І то не всі. Ми не виробляли, не робимо і навряд чи зможемо виготовляти ядерні боєзаряди. Нам навряд чи вдасться розгорнути протиракетну оборону. У нас немає полігонів. Ми взяли на себе зобов’язання за все цього не робити. Якщо ми відмовимося від власних зобов’язань, які підписали в 1994 році, то втратимо підтримку США.

Щоб порушувати власні міжнародні зобов’язання, треба мати якийсь привід, ресурси і підтримку, а також політичну волю і розуміння того, що ми створюємо ядерну зброю, щоб його застосувати.

У 1994 році мова йшла про те, що Україна, як військовий союзник де-факто Росії, погоджувалася вивести зі своєї території на той час уже російські ядерні сили. Частково їх знешкодити, частково вивести на територію РФ у вигляді ракет і боєголовок. А за це Захід в особі США гарантував на нас не нападати з ядерною зброєю. Захід свої зобов’язання виконав. Що стосується відносин між військовими союзниками Україною і Росією, то про це в Будапештському меморандумі нічого не говорилося.

З досліджень різних соціологічних груп відомо, що від 49 до 81% українців підтримують відновлення Україною статусу ядерної держави. Згідно з опитуванням Інституту досліджень регіонального розвитку України, на питання: «Чи підтримуєте ви повернення Україні статусу ядерної держави?», – ствердно відповіли 81,8% громадян, проти – 7,6%, не визначились – інші.

Яким чином Україна могла б знову стати ядерною державою? США, Великобританія і Росія не дотримали умов Будапештського меморандуму, таким чином і Україна може вийти з договору про нерозповсюдження ядерної зброї і задекларувати те, що ми готові повернути собі ядерний статус.

Тут можна скористатися досвідом Ізраїлю, який створив власну ядерну зброю в режимі повної таємності і оголосив світу, що у них є ядерне озброєння. Це сталося в 70-і роки. Увійшовши в клуб ядерних держав, Ізраїль став абсолютно самостійною політичною фігурою на міжнародній арені. До речі, сьогодні ніхто точно не знає, скільки і якої потужності ядерної зброї знаходиться на озброєнні у цієї країни.


Анна Колянчук

для ІНФОРМАТОРа




загрузка...

Comments are closed.

Analytics Plugin created by Web Hosting