Подпишись

* Вы будете получать самые интересные новости Украины

Трендовые новости
19 Апр 2021

Blog Post

Все рубрики

Поезія – Жінка-Онлайн 

Деталі Категорія: Информация Перегляди: 511

  Марія Рудак – відома поетеса, журналіст, бібліотекар, голова Міжнародного поетичного братства Юрка Гудзя, член Національної спілки журналістів України. Переможець численних конкурсів. Проживає у м. Житомир.

 Поезія, творчість – то справа всього її життя. В цій поезії – душа жінки, яка пережила біль втрати, розлуки та зради.

Марія Рудак – жінка незвичайної долі. У молодому віці в неї виявили небезпечну хворобу, з якою вона бореться все життя.

  Численні операції, біди не зламали її духу та волі. Смерть доньки, перебування в Італії на заробітках, зрада чоловіка залишили у серці невимовний біль, але не знищили кохання та віри. Це кохання до життя, до нового дня, до людей та землі.

Поезія Марії Рудак жіночна, вишукана у власній простоті та незбагненності почуттів. – Як може жінка, зазнавши зради, вірити у краще, вірити у нове кохання, нове майбутнє? Вірити у те, що зрадник стане іншим? Так може вірити лише світла людина, чиста душею та помислами. 

«Італійська гілка» – таку назву має розділ збірки поезій Марії Рудак «Рай – дерево», присвячений перебуванню авторки в Італії на заробітках. Це вірші про кохання до чоловіка, який насправді не заслуговує  жодних почуттів. Відразу по приїзду до нової країни, поетеса дізналася, що коханий чоловік з яким вона прожила більше тридцяти років, зрадив її почуття. Він покинув родину заради іншої жінки, а Марія змушена заробляти гроші, доглядаючи старих синьйорів…

Справжня жіноча поезія, сповнена хвилювання та переживання:

****

Обнесений мій двірПарканом триметровим,Немає в тім дворіНі стежки, ні трави.Лиш в горщиках квіткиІ все чужа розмова,Розпечений асфальт,

Не чути дітвори.

Три місяці підрядНещадно палить сонце.Ні крапельки дощуЗа літо не було.Всихає все навкруг,Осипались листочки.Ти з іншою тепер,

А я, проте, живу!

*****Заглядає зоряІз чужого і мутного неба,Залишилась і я,Як зоря, одинока, без тебе.Хоч кричи — не кричи,А тебе поряд мене немає,Я дзвоню — ти мовчиш,Моє серце від болю згоряє.Як же сталося так,Що для тебе я стала чужою?Розлюбив? Не гони,..Дай хоч звикнутись

Трохи з бідою.

******

Я так тебе шукала цілу нічУ своїх снах,Хотіла доторкнутися до тебе,Лишилася із самотоюВіч-на-віч,А на устах терпкий полин,Бо навіть поцілунку,

Останнього, і того не було..

*****

Різні долі

До твого серця хочу докричатись,Достукатись, пробитись крізь стіну,Ти, мов метелик, легкий на початок,Я, мов руїна, привид із твого сну.Одна дорога — та дві різні долі,Любов одна; ти — радість, я — жалі,Щаслива мить тебе не залишає,Мені ж дістались спогади сумні.До твого серця, звісно, не пробитись.Моє вже гасне, тане, мов свіча.Тобі мене забути дуже звично.

Мені тебе — до сліз не вистача.

*******

Тепер вже я не знаю, чи живу…Чи в мертвім тілі лиш душа блукає,Що трапилось? Чому я й досі тут?Чому самотність боляче вбиває?Чужа земля і я на ній чужа,І ти не звеш, й вертатися несила.Молюсь. Молюсь. Молюсь. Молюсь.

Сльозами двір чужий не раз зросила.

*******

Чи варто?Відболіло. Вилилось сльозамиНаче море, горе через край,Не зуміла втримати словами,Тож пробач, прости за все, бувай…Тож пробач, що лиш тебе любила,Прізвище твоє собі взяла,Двох синів і дочку народила,Що без тебе жити не могла.Тридцять років збігло,Як три днини,Вже життя показує на спад,Тож пробач, що лиш тебе любила,

Та чи варто повертатися назад?..

*****«Як вовка не годуй,а він все рветься в ліс»,цю приказку давно,я ще з дитинства знала.Тебе хоч як люби,Будь вірною, жалій,Але чужа душа

Чужою і зосталась!

****

Моїй першій сеньйорі

Стоять троянди на століТобі принесені,А ти вже їх не бачиш…На цьому світі, чи на тім,Яка різниця, мабуть, в тім?Ти вже не плачеш…Немов та свічка дотліваЗмутнілий зір,Та ще живаВ путі до Бога.Назад повернення нема,А смерть холодна забира —Рівняє ноги.Не забирай, я ще жива…Як камінь важка голова,Рідня в тривозі.Хоч поспішай, не поспішай —Душа, напевне, рветься в рай,

Бо вже в дорозі.

*******

До Майбутнього

Перегорну сторінкуВ новий день,Де друзів круг,Де будуть мені раді.Нове коханняЩе знайду в життіІ ти мені не станешНа заваді.Була глухаТа ще й сліпа,Коли тебе іржаЗрадлива їла.У виправдання:

«Ти уже стара,

І ти мені, як чесно,
Надоїла».Серпневий вечірЗорі розсипа.Дивись, милуйся,Ця краса задаром.І хто з нас правий —Покаже ще життя,Кому кохання,

А кому — забава.

*****

Надія

В Італії, в провінції Мантована
Моя подружка Надя проживає.

Струнка, вродлива, для душі омана,Чудова жінка. Хвору доглядає.Два роки в ностальгії серце рветьсяДо сина, до рідні, до чоловіка.Будує плани. Заробляє євро,Щоб у сім’ї достаток був до віку.

Та що поробиш — видно, не судилось

Побудувати «рай» в своїй сім’ї.
Лише здогадка — де ті євро ділись —

Розчарування, відчаї, жалі…Подружко, мила, Бог тобі поможеЙ воскресне серце, ще прийде твій час.Нове кохання й щастя вже в дорозі,

Лише б надії вогник не погас!

І відійде усе лихе з водою,Загоїть біль і висушить сльозу.Омолодиться вдача з добротою

Немов веселка в весняну грозу.

*****

Не будь дурною, жінко, схаменись,Навіщо він тобі такий, недобрий,На твою вірність він не подививсь-Болюча зрада й на краю безодні.А потім що?Задумайся на мить,Як ти ще дітям та онукам необхідна!Поплач, то добре, потім помолись

І дякуй Богу, що тепер ти вільна.

******

Зазирни мені в душу,Там себе ти побачиш, повір,Зрозумієш мій смутокІ не зрадиш таємних надій.А надії, мов діти,Що зростають на ґрунті бажань.Ти візьми мою рукуІ до ранку, жаданий, тримай.Що з тобою, Марічко,Ти мов квітка весною розквітла.То лиш був тільки поглядЙ зорі в небі були тому свідки.Мені досить і того,Що лиш погляди наші зустрілись,Так незвично — надовго

Твої очі зі мною лишились.

Comments:

  • Facebook
  • ВКонтакте

Download SocComments v1.3

Related posts