10 Вересня. 120 років з дня народження Олександра Довженка!

120 років з дня народження Олександра Довженка

«Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя.

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березi, що пив у незабутнi роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах i казання старих про давнину, що лiчив у тобi зорi на перекинутому небi, досi, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити отi зорi навiть у буденних калюжах на життєвих шлях.» /Зачарована Десна 1954-1955 рр./

В українській культурі XX століття навряд чи можна знайти постать величнішу і більш трагічну, ніж Олександр Довженко. В останні роки неодноразово висловлювалися думки про те, що Довженко являв собою найяскравіший зразок долі потужного художнього таланту в країні-в’язниці. Досить складними, амбівалентними були стосунки великого митця з офіціозом: з одного боку, його визнавали, відзначали державними нагородами, а з іншого – Довженків образ постав перед його сучасниками і майбутніми шанувальниками його таланту в одіозно заміфологізованому вигляді, далекому від справжнього творчого портрета митця.

Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного повітового містечка Сосниці на Чернігівщині 10 вересня 1894 року у селянській сім’ї.

Навчався Довженко у чотирикласній школі, потім у Сосницькому міському чотирикласному училищі, і, закінчивши його на «відмінно», 1911 року вступив до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читав, малював, брав участь у виставках. В одному із сіл, неподалік від Глухова, організовував етнографічний хор. У студентські роки Довженко заявляв про себе як про людину мистецтва, демонструючи при цьому неабиякий талант яскравого просвітителя і культурного діяча.

Після закінчення інституту з 1914 року вчителював. За розподілом Олександра Довженка, як молодого фахівця, направили до другого Житомирського змішаного вищого початкового училища, де довелося викладати фізику і природознавство, географію та історію, навіть гімнастику. Втім, і при такому розмаїтті навчальних дисциплін молодий учитель досить швидко завойовував дитячі серця.

У 1917 році Довженко переїхав до Києва, де спочатку продовжив вчительську кар’єру, а невдовзі вступив на економічний факультет Комерційного інституту.

1918 року він стає головою громади Комерційного інституту. Працює у Київському губернському відділі народної освіти й мистецтва, потім його призначають комісаром театру імені Т. Г. Шевченка.

1921–І923 роки – період, коли О. Довженко перебуває за кордоном на дипломатичній службі. З осені 1921 року він працює завідувачем відділу при українському посольстві у Варшаві, а з весни 1922 року обіймає посаду секретаря консульського відділу торговельного представництва УНР у Німеччині. Тут він вступає до приватної художньої майстерні професора Віллі Єккеля, відвідує лекції у Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва й, отримуючи Урядову стипендію, навчається живопису в Мюнхені.

У липні 1923 року Олександр Петрович повертається в Україну. За велінням долі він опиняється у Харкові, тодішній столиці України. У ті часи Харків перебуває у вирі культурного відродження і Довженко зразу опиняється у товаристві українських поетів-романтиків та письменників-футуристів і досить швидко знаходить й своє місце в колі мистецької інтелігенції і завойовує популярність як художник-карикатурист. Його карикатури (здебільшого політичні) з’являються у газеті «Вісті ВУЦІК» під псевдонімом «Сашко». Працюючи у «Вістях» на посаді художника-ілюстратора до 1926 року, Довженко бере найактивнішу участь у літературно-мистецьких зустрічах та дискусіях. Він вступає до спілки пролетарських письменників «Гарт» та літературної організації ВАПЛІТЕ.

На тридцять третьому році життя О. Довженка круто змінюється. Він переїздить з Харкова до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. У 1926 році Олександр Довженко виступив сценаристом і співрежисером повнометражної комедії «Вася-реформатор». Цією комедією було започатковано дитячий радянський кінематограф. Цього ж року з’явився короткометражний фільм «Ягідка кохання», режисером і сценаристом якого був Довженко.

У подальшому самобутня індивідуальність митця розкривається у новаторському фільмі «Звенигора» (1928 рік). Фільм віртуозно поєднав історію, казково-міфологічну сюжетику і хроніку громадянської війни, епос, лірику, сатиру і глибинну філософію.

На шляху закріплення жанру кіноповісті в українській літературі О. Довженко «Звенигорою» починає складний процес дифузії літературних та мистецьких жанрів у кіно.

«Звенигора» стала помітним явищем у кіномистецтві 20-х років. Фільм свідчив про розкриття нових граней потужного самобутнього таланту, який зміг узагальнити соціальні процеси тогочасного життя. У цьому фільмі не тільки органічно переплелися героїчна і водночас трагічна історія волелюбного українського народу, «а й всепроникаюча філософська масштабність, не лише невичерпний фольклорний дивосвіт, а й гідний захоплення високий ліро-епос» [79, c. 68]. Митець, ніби перебравши надбання століть, дійшов висновку: скарби народної поезії повинні відбивати сучасний зміст, сприяти творенню образів нових людей.

Шедевр світового кіно – кінострічка «Земля» – з’являється 1930 року і виводить українське кіномистецтво на міжнародний рівень, і приносить Довженкові заслужену світову славу. «Земля» здобула заслужене визнання. Саме у 1958 року на всесвітній виставці кіномистецтва у Брюсселі найповажніші кінокритики і кінознавці з двадцяти країн до переліку дванадцяти найкращих фільмів світового кіно внесли і Довженкову «Землю». Але варто згадати, що свого часу цей фільм не уник брутальної вульгаризованої критики (фейлетон Д.Бєдного та ін.). У своєму кіносценарії, як і в його екранній реалізації, Олександр Довженко прагнув до узагальнено-поетичного осмислення найскладніших соціальних процесів, зокрема, гострої класової боротьби, яка точилася в ті роки. Суперечності тодішнього життя позначилися і на Довженковій творчості. Це відчутно насамперед у «Землі», де з пафосом і патетикою йдеться про колективізацію, про перетворення земельних клаптиків селян-власників на колективне колгоспне поле.

Слід зазначити, що голодомор 1933 року розвіяв оманливі ілюзії багатьох прихильників колективного господарювання на землі. Там, де йшлося про ідеологічні настанови, що були на часі, твори Довженка сьогодні можуть сприйматися як дещо тенденційні. Але митець при цьому справді досяг високого рівня художнього узагальнення, і тому його патетика, його пафос, що звеличували просту людину, трудівника, позначеного глибинною внутрішньою красою, могутністю і силою духу, були цілковито виправдані.

«Земля» – твір поліаспектний, і його основне та водночас парадоксальне звучання простежується у взаємодії історичної і міфологічної символіки (портрети-фрески селян, яблука і соняшники на весь екран і т. ін.).

У 1942–1943 роках ним написано кіноповість «Україна в огні», у 1944–1945 роках – «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті». Твори Довженка у цей час друкуються й українською і російською мовами, їх великі тиражі разом зі зброєю відправляються на фронт.

У жанрово і тематично різнобарвному творчому доробку О. Довженка періоду війни на перший план виступає українська проблематика. Будучи від природи надзвичайно вразливим, митець з перших днів війни стає особливо уважним до найскладніших і найтрагічніших моментів воєнної дійсності. О. Довженко перший і єдиний у тогочасній літературі робить найрішучіший крок: тема долі українського народу стала домінантною в його творчості періоду війни, що викликає невдоволення критики, яка надавала творам Довженка не етнокультурне, а соціально-політичне забарвлення.

«Зачарована Десна» стала художньо-філософським осмисленням народного буття, тісно переплетеного з чарівною українською природою. Сам Довженко скромно назвав цей твір «коротким нарисом автобіографічного кінооповідання», хоча значно вийшов за ці вузькі жанрові межі, створивши повість про сувору правду життя українського села початку XX століття. У повісті немає чіткого сюжету з відповідною послідовністю подій. Втім, своєрідність її архітектоніки не знижує ваги спогадів Довженка про життя, про своє селянське дитинство, красу одвічної людської праці на землі. Зі сторінок кіноповісті звучить віковічна народна мораль, сяє глибока селянська мудрість.

У 1957 році ім’я Олександра Петровича Довженка було присвоєно Київській кіностудії.

1959 року фільм «Поема про море» здобув Ленінську премію. А у 1958 році дружина Довженка подарувала екранне життя «Повісті полум’яних літ» (1961) і «Зачарованій Десні» (1964). До речі, фільм «Зачарована Десна» 1965 року було відмічено Спеціальним дипломом XIII Міжнародного кінофестивалю у Сан-Себастьяні (Іспанія).

Слава українському митцю!

_______________________________

Автор

Роман Игоревич

Admin of an www.everyday.in.ua web site

Next Post

Годовщина теракта 11 СЕНТЯБРЯ. Расследование с нуля (Документальный фильм)

Чт Сен 11 , 2014
Фильм «ВТОРАЯ ПРАВДА ПРО 11 СЕНТЯБРЯ. Расследование с нуля», создан на основе материалов расследования Джульетто Кьезы — популярного итальянского журналиста, общественного деятеля и политолога. Фильм, который подготовлен международной группой документалистов и экспертов под руководством Джульетто Кьезы — депутата Европарламента, в Европе стал сенсацией 2007 года. Эта картина вызвала огромный общественный […]

Analytics Plugin created by Web Hosting