Ювенальна юстиція: кому потрібен тотальний контроль над українськими родинами

28.Апрель.2011

Що ви подумали, прочитавши термін «ювенальна юстиція»? Що це звір такий, з чим його їдять? Шукаючи матеріалів до статті, я чесно намагалась хоч на одному ресурсі знайти позитивний відгук про цей юридичний феномен, та, на жаль, не знайшла жодного. Тверезу, об’єктивну інформацію можна знайти у Вікіпедії, але навіть там останній рядочок видає ставлення автора статті до явища ювенальної юстиції. Мені довелося передивитись кількагодинний фільм «Стіна» (режисер Г. Шугаєв). Зрозуміло, що фарби дещо згущені, але, чесно кажучи, впровадження в Україні ЮЮ нам, пересічним громадянам, треба боятись не менше, ніж глобального природного катаклізму.

http://www.daaria.info/wp-content/uploads/2010/07/11gtj8ju77.jpg

Якщо узагальнити, то в будь-який момент чиновник з попечителів може зайти до вас у хату, забрати ваших дітей (знайшовши мільйон підстав), і передати їх кращим, багатшим батькам, на всиновлення…

Пригадуєте рабовласництво чи кріпосне право, коли сім’ї за бажанням пана розривались, розпродавались, і нікого нічого не хвилювало, крім самих батьків. І ніяка сила в світі не зупинить такі жорна, бо в усіх країнах, де ювенальна юстиція в дії, ця система не підзвітна навіть найвищому керівництву країни.

Давайте по порядку. З юридичної точки зору, ювенальна юстиція – це сукупність правових механізмів (медико-соціальних, психолого-педагогічних, реабілітаційних і т.д.), спрямованих на забезпечення прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх, що реалізується системою державних і недержавних органів, установ і організацій. По суті, в історичному сенсі, ювенальна юстиція була введена для того, щоб захистити неповнолітніх правопорушників від суворості дорослих судів. Тобто, вважалось, що кожна дитина, теоретично, може бути виправленою, стати повноцінним громадянином за умови відповідних рішень судів та ставлення громадськості. Так, перші ювенальні суди (читай: суди для неповнолітніх), були запроваджені за сприяння американських суфражисток на межі дев’ятнадцятого та двадцятого століття.

Де юре, ювенальна юстиція покликана не лише чинити правосуддя над неповнолітніми правопорушниками, а й здійснювати профілактику підліткової злочинності, злочинів проти дітей, соціально-психологічну реабілітацію неповнолітніх як злочинців, так і жертв злочинів. Гарно, еге ж?

Загалом, історія ЮЮ – це вже більше ста років «ефективної» роботи. Причому, гайки усе підкручуються і підкручуються. Так, у цивілізованій Франції на сьогодні понад два мільйони сімей позбавлені батьківських прав – плач, не плач, а закон не на твоєму боці. І органи опіки ігнорують сам факт необхідності перебування дитини біля рідних батьків (а в ЮЮ є спеціальний, нівелЮЮчий термін «біологічних»).

І справа не в реальній неблагополучності цих сімей, а в тому, що система, яка була спрямована на захист неповнолітніх девіантів (неблагополучних дітей та підлітків), стала каральною системою. Коротко зміст її роботи можна описати так: всі діти – потенційні злочинці, а, значить, всі батьки – потенційні вихователі злочинців (більше того, всі батьки – потенційні злочинці стосовно рідних дітей).

Висновок який? Правильно. Висновок такий: озираючись на дану тезу, краще, коли вихованням дітей займатимуться спеціальні органи, де бездушні і безстатеві тьоті з дядями вбиватимуть в голови дітей ідеали свободи (право на анонімні аборти дівчаток 14-15 років), природної сексуальності і т.д. і т.п. Припускаю, що я дещо гіперболізувала цю тезу, але, направду, хто знайомився хоча б з проектами ювенального законодавства, заробив, певно, не одну сиву волосину в голову.

Органам опіки не обов’язково повідомляти вас про час вилучення дітей. Вони в будь-який момент можуть зайти до вас в дім з міліцією і примусово забрати дитину до притулку (будьте готові, що вас не повідомлять навіть, до якого). Без жодного повідомлення дітей можуть забрати прямо зі школи чи садочка (щоправда, старші діти чомусь попечителів менше цікавлять). Якщо ви думаєте, що для вилучення необхідна якась причина, то причину знайти легко: жорстоке поводження (ні-ні, тут не треба бити дитину, досить буде заборонити їй гратись за комп’ютером), експлуатація (вистачить використання дитячої праці для миття посуду), надмірна любов (як, ви цілуєте дитину? Заберемо!). А відібрати назад свою кровинку буде ой, як не просто.

Слід ще зауважити, що кримінальний кодекс України передбачає досить нескладну процедуру вилучення дітей з неблагополучних сімей. Тільки ж кому потрібні діти алкоголіків та наркоманів? Кому заважають ці наркомани з алкоголіками?

Ювенальна ж юстиція – дамоклів меч, який зависне над головами громадських діячів, з чимось незгодних батьків, тих, хто намагатиметься підняти голову. Зрозуміло, що Україна – не Франція, не вистачить у нас товщини нальоту цивілізації мовчки ковтати гіркі пігулки ЮЮ, хтось може й поплатитись, але досі незрозуміло: про що думають люди, які лобіЮЮть ці питання? Про мільйонні відкати за усиновлення благополучних дітей? Мимоволі в голові постає досить дурна ідея про «золотий мільйон». Але ж розумні люди в таких умовах зовсім перестануть розмножуватись… Неясно, загалом.

Хто би раптом захотів заперечити, мовляв, ювенальна юстиція передбачається Конвенцією про права дитини (1989), яку Україна ратифікувала в перший же рік свого незалежного статусу, то маю аргумент проти. Саме ювенальна юстиція не є вимогою, а лише рекомендацією. То ж фанатичного прагнення деяких чиновників отримати владу над кожною українською сім’єю нічим не можна виправдати, але зрозуміти можна, так.

Залишається підсумувати. Цивілізований світ, країна за країною, визнає зараз провал ліберальної етнічної політики. Хочеться вірити, що й ювенальна юстиція в тому вигляді, в якому існує сьогодні, стане історією. Інакше – біда.


Автор:

Юля Смаль

ИНФОПОРН




загрузка...

Comments are closed.

Analytics Plugin created by Web Hosting